«Ми не робимо ветеранам послугу, коли беремо їх на роботу»

Про найм та адаптацію ветеранів, стереотипи, підтримку й рішення, які довелося переглядати вже на практиці, — у розмові з Лілією Дегтяр, HRD IT Specialist.

— Коли у вашій компанії з’явився свідомий фокус на працевлаштуванні ветеранів?

До 2022 року це не було виокремлено в окрему політику. Уже після початку повномасштабного вторгнення з’явилося свідоме бажання давати пріоритет ветеранам.

Відповідно, під це ми почали розробляти політики й створили навчальну програму.
Побоювань як таких у нас не було. Ми розуміли, що це треба робити: адаптувати людей, інтегрувати їх у команди. Тому більше думали не про те, які можуть виникнути проблеми, а про те, як правильно вибудувати цей процес.

— Як ви готувалися до найму та адаптації ветеранів?

У 2022–2023 роках ми ходили майже на всі зустрічі на цю тему, які тільки могли знайти. Нам було важливо почути про якомога більше реальних ситуацій, з якими вже стикалися інші.

Це дуже допомагає: навіть якщо у тебе самого ще не було такого досвіду, ти слухаєш чужий кейс і вже починаєш думати: а як би ми вирішували таку ситуацію? Так ти принаймні морально готуєшся до різних сценаріїв. Звісно, політика все одно буде коригуватися. Вона формується вже під реальне життя компанії, а не в якомусь ідеальному світі. Але база, певний «скелет», на який можна спиратися, обов’язково має бути.

— Ви також запустили навчальну програму для ветеранів. Що виявилося найскладнішим у цьому процесі?

Якщо говорити про навчальну програму, то найбільше ми боялися іншого: що навчимо людей — а що вони робитимуть далі? Тому ще на цьому етапі ми спілкувалися з нашими партнерами та колегами. Ми працюємо з корпораціями, тож обговорювали з різними компаніями, чи будуть вони готові розглядати наших випускників на роботу. Не хотілося просто навчити людей, дати їм надію, а потім сказати: «Ну все, далі самі».

Зараз ми також розуміємо, що саму програму варто дещо змінити. Вона тривала три з половиною місяці й була досить інтенсивною. А враховуючи, що майже всі хлопці мали контузії та проблеми з пам’яттю, їм було складно.

Полегшувати програму ми не хочемо, тому що тоді люди не отримають усіх необхідних навичок. Але, можливо, варто її подовжити або інакше розподілити навантаження. Наступний набір ми вже плануємо з урахуванням цього досвіду.

— Чи відрізняються умови роботи для ветеранів від умов для інших працівників?

Загалом політика у нас одна для всіх працівників. Єдине — ветеранам ми дозволяємо більше віддаленої роботи, якщо в цьому є потреба. Наприклад, коли загострюються хронічні захворювання або людина фізично не може дістатися до офісу.

У нас є хлопець із першою групою інвалідності, який пересувається на кріслі колісному. Під час блекаутів він просто фізично не міг добиратися до офісу. Тому це радше адаптація під конкретні обставини, а не якесь принципово інше ставлення.

При цьому більшість ветеранів, із якими ми працювали, навпаки говорять: «Ні, мені як усім». Ми, наприклад, хотіли закупити іншу техніку під певні потреби, пропонували спеціальний стіл. Але людина відповіла: «Ні, я буду як усі, не хочу нічого іншого». Тому тут важливо не вирішувати за людину, що саме їй потрібно, а запитувати.

— А що, за вашим досвідом, найбільше допомагає ветерану адаптуватися в команді?

Я за те, щоб людина одразу була в офісі, якщо її стан це дозволяє. Ми бачили такий результат на практиці. Одного з хлопців спочатку взяли на стажування, а потім — на роботу. Він постійно їздив в офіс, і було видно, як поступово адаптується, розуміє, що його приймають.

Не в сенсі: «Давайте всі його пожаліємо», а в тому, що його приймають на рівних. Особливо якщо це комфортний колектив, де люди спілкуються між собою. Тоді, за нашим досвідом, людині набагато легше влитися в команду.

— Чи є різниця між адаптацією в новій команді й поверненням у колектив, де людина працювала до служби?

Так, тут є важливий момент. Якщо це повністю новий колектив, де в людини є можливість показати себе вже такою, якою вона є зараз, тоді, на мою думку, можна одразу включати її в командну роботу.

Інша ситуація — коли працівник повертається в колектив, де працював раніше. У нас був такий досвід. Тут уже потрібен час і колегам, щоб звикнути до того, що повернулася дещо інша людина, і самій людині — тому що речі, які раніше були для неї нормальними, тепер можуть зачіпати. Тому в такому випадку я б радила діяти більш поетапно.

— Які додаткові програми підтримки ветеранів діють у компанії?

У нас є медичне страхування для всіх працівників, зокрема для ветеранів, і воно включає психологічну підтримку. Крім того, кожен із хлопців знає, що може взяти додаткову відпустку — вона передбачена законодавством. Також ми можемо відправити людину на реабілітацію. У нас є домовленість із реабілітаційним центром на Волині, якому ми донатимо на реабілітацію військових. Домовилися, що можемо направляти туди й наших хлопців: два тижні вони можуть провести там, займаючись своїм здоров'ям.

Не всі цим користуються постійно, але іноді просять — тоді ми оплачуємо реабілітацію, і людина їде. Тому що це не питання: один раз поїхав — і все. Така потреба може виникати знову. Вони знають, що всі ці можливості є, але рішення завжди залишається за ними: потрібно їм це зараз чи ні.

— Чи стикалися ви з бюрократичними або законодавчими труднощами під час працевлаштування ветеранів?

Мабуть, єдина складніша ситуація була з одним із хлопців із першою групою інвалідності. Для працевлаштування там є певні обмеження. Але ми почитали, розібралися — і все нормально, людину працевлаштували.

Тому я б не сказала, що є якісь серйозні перепони. Навпаки, вважаю, що наше законодавство могло б бути кращим, але й зараз є чимало норм, які працюють: додаткові відпустки, різні гарантії для військових.

Коли ми заїжджали в цей офіс на початку 2022 року, одразу дивилися, щоб він був достатньо зручним для різних людей. Але, звісно, передбачили не все. Коли почали наймати хлопців із різними діагнозами, довелося додатково адаптувати приміщення. У нас, наприклад, рівний заїзд і до ліфта немає сходів, але все одно деякі речі треба було переробити. І тут якраз законодавство нам допомогло: частину витрат на облаштування робочого простору нам компенсували.

— Тобто, за вашим досвідом, великих перешкод для бізнесу в наймі ветеранів немає?

Я вважаю, що більшість труднощів — це, по-перше, наші страхи, а по-друге — клімат у колективі. Якщо ви розумієте, що колектив не дуже дружній, тоді, звичайно, треба спочатку працювати із самим колективом. А якщо у вас адекватна команда, яка розуміє, в якій країні живе і кому завдячує тим, що ми можемо тут жити й працювати, тоді всі ці перепони можна обговорювати й вирішувати.

Чи були в нас проблеми, конфлікти, якісь ситуації? Звичайно. Усі живі люди. У нас близько 300 працівників, тому зрозуміло, що за такої кількості людей усе одно виникатимуть свої нюанси.

Вирішуємо по-різному: з кимось говоримо, хтось чує, хтось — ні. Іноді розуміємо, що людина вже закрилася в собі й просто не йде на контакт. Ми готові обговорювати, пропонувати допомогу, йти назустріч. Але якщо людина повністю закрилася, ти вже не можеш насильно їй допомогти.

Можна піти назустріч, десь допомогти, десь на щось заплющити очі. Але навіть якщо ти дуже хочеш допомогти, потрібна готовність людини почути тебе й комунікувати. У кожного свій досвід, і, на жаль, не завжди він простий.

— Чи готували ви команду до появи ветеранів? Чи були побоювання, що колеги можуть сказати або зробити щось недоречне?

Особливих побоювань не було. У нас узагалі специфічний колектив — близько 60% працівників є військовозобов’язаними. Багато хто проходив навчання, у багатьох є родичі чи друзі у війську. Тому це не якась далека від людей тема.

Але ми все одно періодично проговорюємо певні речі. Наприклад, що навіть якщо ти не хотів нічого поганого, варто подумати, як твої слова може сприйняти інша людина.

Не було такого, щоб ми зібрали всіх і сказали: «До нас прийдуть ветерани, тепер поводимося ось так». Ми радше працюємо з комунікацією загалом — із тим, щоб люди думали не тільки про те, що вони хотіли сказати, а й про те, як це може бути почуто.

— Які уявлення про ветеранів найбільше змінилися у вас уже з практичним досвідом?

Напевно, один із найбільших міфів — що ветеранам обов’язково потрібні якісь особливі умови. Насправді більшість хлопців, з якими ми працювали, навпаки кажуть: «Мені як усім».

І є ще стереотипи, які начебто позитивні. Наприклад, що всі військові дуже дисципліновані. Але люди різні. Військовий досвід не означає, що людина автоматично матиме якийсь певний набір рис.

Тому я б узагалі не намагалася створювати якийсь один образ ветерана. Це різні люди, з різними характерами, досвідом і потребами.

— З одного боку, ветерани часто не хочуть, щоб їх виокремлювали. З іншого — важливо не ігнорувати їхній досвід. Як знайти цей баланс?

Це справді складний момент. Ми намагаємося не робити з цього постійного акценту, але є речі, про які важливо пам’ятати. Наприклад, привітати людину з Днем захисників і захисниць України. Або з Днем Збройних сил України. Для когось це може бути важливо.

Тобто не потрібно щодня нагадувати людині, що вона ветеран. Але й повністю робити вигляд, що цього досвіду не було, теж, на мою думку, неправильно. Тут просто треба відчувати людину й комунікувати з нею.

— Що б ви порадили компаніям, які хочуть наймати ветеранів, але поки не мають такого досвіду?

Я б радила ходити на зустрічі, слухати досвід інших компаній, спілкуватися з ветеранськими організаціями. Чим більше реальних історій ти почуєш, тим краще розумітимеш, із якими ситуаціями можеш зіткнутися.

І головне — не боятися. Я взагалі вважаю, що ми не робимо ветеранам якусь послугу, коли беремо їх на роботу. Це наша відповідальність. Я б навіть сказала, що іноді це вони роблять послугу нам, коли приходять працювати до нас.

Тому що це люди з досвідом, знаннями, навичками. І не треба дивитися на них виключно через те, що вони ветерани. Багато речей, яких бояться компанії, насправді вирішуються комунікацією. Треба говорити з людьми, запитувати, що їм потрібно, і не додумувати за них. Усі люди різні — і ветерани так само.

──────────

Проєкт став можливим завдяки Програмі реабілітації та реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.