«Система координат»: Олег Крикун про повернення, роботу й підтримку ветеранів

«Система координат» — рубрика ALL TOGETHER JOBS, у якій ветерани та ветеранки самі розповідають про свій досвід повернення до цивільного життя, роботу, виклики й рішення, які справді допомагають.

Герой нового випуску — Олег Крикун, заступник директора з питань інклюзивності та підтримки ветеранів «Сільпо» Fozzy Group. До повномасштабного вторгнення він працював у сфері цифрової трансформації бізнесу, згодом долучився до Сил безпеки та оборони, пройшов бойовий досвід, поранення, лікування й повернувся до компанії вже в новій ролі. У цій розмові Олег пояснює, чому не існує універсальних рішень для інтеграції ветеранів, як підтримувати людей без упереджень і чому робота з ветеранами — це насамперед показник якості менеджменту в компанії.

Про повернення в новій ролі

До повномасштабного вторгнення я працював у напрямку цифрової трансформації бізнесу — керував великою командою, яка розробляла цифрові рішення для компанії.

У 2022 році доєднався до Сил безпеки та оборони. Потім був бойовий досвід, поранення, лікування, звільнення з військової служби й повернення назад у компанію.

Але повернувся вже в іншу роль. Сьогодні я очолюю напрямок інклюзивності та підтримки ветеранів. І фактично використовую ті самі підходи, що й під час створення цифрових продуктів: глибинні дослідження, тестування рішень, їхнє впровадження та подальший розвиток.

Про підтримку без розділення

Раніше проєкти безбар’єрності й підтримки ветеранів у компанії існували окремо. З моїм поверненням ці напрямки вдалося об’єднати. Я переконаний, що вони мають розвиватися разом. Бо тема підтримки мобілізованих, ветеранів і їхніх родин та тема безбар’єрності для працівників і гостей компанії дуже доповнюють одна одну.

Про помилки в спілкуванні з ветеранами

Під помилкою я б окреслив певні когнітивні упередження. Але це не лише про ветеранів — це загалом про роботу з людьми. Якщо керівник добре працює зі своєю командою, він добре працюватиме й з ветеранами. Він уже має всі необхідні інструменти комунікації та підтримки. Якщо ж людина погано працює з командою загалом, це так само проявиться і в роботі з ветеранами. Тема роботи з мобілізованими й ветеранами — це своєрідний лакмусовий папірець. Вона дуже швидко показує все те, що в комунікації й менеджменті працює не так.

Про рівність без однаковості

Я не прихильник того, щоб створювати для ветеранів окремі правила лише тому, що вони ветерани. Спочатку перед нами фахівець, який виконує свою роботу. А вже потім — чоловік чи жінка, ветеран чи не ветеран. Сьогодні травма війни є у всіх. У дитини. У мами, яка чекає чоловіка з фронту. У ветерана. У кожного свій унікальний досвід.

Тому компанії важливо не розділяти людей, а розуміти їхні потреби. Є речі, які будуть спільними для всіх працівників, а є додаткові потреби ветеранів чи мобілізованих — наприклад, медична підтримка або юридичні консультації. Їх варто враховувати, але не створювати відчуття, що одна категорія працівників живе за зовсім іншими правилами.

Сьогодні травма війни є у всіх. У дитини. У мами, яка чекає чоловіка з фронту. У ветерана. У кожного свій унікальний досвід.

Про підтримку, яка починається з розмови

Правильний шлях — іти до тих людей, яким ми хочемо допомогти. Поговорити з ними, зрозуміти їхні реальні потреби, визначити найважливіші ініціативи й лише після цього впроваджувати рішення. Не потрібно орієнтуватися на універсальний список того, що 

«обов’язково має бути». Бо те, що працює в одній компанії, може зовсім не відповідати потребам працівників в іншій.

Про підтримку в дії

У нас психологічна підтримка доступна для всіх працівників компанії. Але з  мобілізованими, ветеранами і членами їхніх родин  працює команда психологів, що має додаткову спеціалізовану експертизу, яку постійно розвиває разом із профільними організаціями. Водночас окремий виклик — не просто створити таку програму, а пояснити людям, що звертатися по психологічну допомогу — це нормально.

Про право на відновлення

Коли я повернувся після служби, то дуже швидко занурився в роботу. І лише згодом зрозумів, що це позначилося на моїй ефективності. Саме тому сьогодні ми заклали це вже на рівні процесів. Кожен наш працівник після демобілізації має 30 днів оплачуваної відпустки, яку можна використати протягом року. Ми не лише надаємо цю можливість, а й кілька разів нагадуємо про неї. Навіть якщо людина дуже хоче швидше повернутися до роботи, важливо спочатку дати собі час на відновлення.

Про різний досвід

Молоді хлопці й дівчата, які доєдналися до війська у 20 років, мають один досвід. Ті, хто пішов служити після 30 чи після 40, — зовсім інший. Інший досвід і в тих, хто все життя був військовим, а тепер уперше потрапляє в корпоративний світ. Для компаній важливо навчитися працювати з цими різними досвідами. Не покладатися лише на прописані алгоритми чи стереотипи, а залишати місце для гнучкості. Бо шлях повернення у кожного свій.

Молоді хлопці й дівчата, які доєдналися до війська у 20 років, мають один досвід. Ті, хто пішов служити після 30 чи після 40, — зовсім інший.

Про власний вибір

Після бойового досвіду варто поставити собі просте запитання: чим мені хочеться займатися? Що приноситиме задоволення? Відповідь не завжди знаходиться одразу. І це нормально. Можна пробувати, помилятися, змінювати роботу, шукати своє.

Пріоритет — це здоров’я. Потім — вирішення всіх документальних питань. І вже після цього — робота. Вона дає нове середовище, нові сенси й допомагає рухатися далі.

Але без внутрішнього бажання рухатися вперед нічого не спрацює. Як би не старалися роботодавці чи держава, якщо людина не готова — змусити її неможливо. У кожного є вибір. Можна залишитися в образі, демотивації, втраті сенсів. А можна, навіть якщо це важче, поступово будувати нове життя.

──────────

Проєкт став можливим завдяки Програмі реабілітації та реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.