Колись в менеджменті панував підхід, де люди були просто ресурсом, поряд із засобами виробництва та сировиною. Формула була проста: взяти людей, сировину, устаткування, змішати та отримати продукт з доданою вартістю та прибуток.
Зараз “людський ресурс” замінюють роботами та ШІ, бо це — зручно. Вони не хворіють, не мають дітей, яких треба раніше забрати із садочка, не ставлять зайвих запитань, не потребують соцвнесків, відпусток і чітко виконують інструкції.
На жаль (чи на щастя), роботи і ШІ поки що не здатні виконувати всю роботу, доводиться наймати людей — недосконалих, неідеальних, зі своїми особливостями. І, якщо раніше працівники сприймалися виключно як функція, останні десятиліття роботодавці почали усвідомлювати, що працівники — це особистості, зі своїми талантами, здібностями, навичками, але й потребами та особливостями.
Заради чого взагалі люди йдуть на роботу? Здавалося б, легке запитання — заради заробітку, це ж просто. Але дослідження показують, що гроші мотивують не довго і для більшості людей мотиваторами є інші причини — можливість розкрити свій потенціал, визнання у соціумі, усвідомлення корисності своєї роботи, стабільність і безпека. Людина може перейти туди, де платять менше, але є можливість гнучкого графіка або можливість реалізувати творчий потенціал, до прикладу.
Міфи про ПТСР
Ми стикнулися з новим викликом — роботодавці не поспішають, м'яко кажучи, брати на роботу людей “з ПТСР”.
Намагаюся поставити себе на місце керівника фірми та уявити, що він думає: “Як страшно брати на себе відповідальність і приймати до колективу порохову бочку, що може рвонути будь-якої хвилини. Це величезні ризики, небезпека і у фізичному, і у фінансовому плані. Це щось невідоме. Та ну його. Краще обійти стороною та мати справу з людьми, поведінку яких можна передбачити та керувати. А оцей похмурий чоловік, здається, схильний до агресії та зловживання алкоголем, та ще, ймовірно, має гранати чи іншу зброю, привезену з фронту — хай цей чоловік йде собі з миром. Хоч би пішов прокапався, пролікувався, чи шо”.
Таким чином проявляє себе потужний, дуже розповсюджений міф №1 “ВСІ ВІЙСЬКОВІ МАЮТЬ ПТСР” або ПТСР є тільки у військових.
Але така думка є вражаюче хибною.
ПТСР є наслідком травматичного стресу, але травматичний стрес не завжди призводить до ПТСР. Дослідження американської асоціації психологів свідчать, що близько 80% дорослого населення США піддавалося впливу травматичного стресу, але лише у 5-8% це призводило до ПТСР.
І — хоча немає досліджень, але можна впевнено сказати, що травматичний стрес переживають 100% жителів України. Причиною травматичного стресу можуть бути голод, бідність, тортури, несподівана вагітність, важка хвороба, статус біженця, смерть чи хвороба близьких, втрата майна, сексуальне або фізичне насильство, стихійні лиха, терористична загроза, військові дії - тобто речі, з якими стикаються переважно не військові, а цивільні люди.
Згідно з інформацією МОЗ, ПТСР спостерігається у 8% чоловіків та 20% жінок, які пережили травматичні події. Найбільша кількість ПТСР фіксується внаслідок сексуального насильства та вимушеного біженства.
Як свідчить статистика В'єтнамської та російсько-української воєн, ПТСР спостерігається у 12-20% військових, що брали участь у бойових діях.
За словами міністра МОЗ Ляшка, станом на 2023 рік в Україні понад 20 тисяч людей мали офіційно підтверджений діагноз ПТСР, це число включає і військових, і цивільних.
Як свідчать дослідження, травми, заподіяні людиною, формують ПТСР частіше, ніж, наприклад, травма від стихійного лиха. Серед людей, які потерпіли від сексуального насильства, найвищий відсоток ПТСР. Також він є дуже високим після тортур, полону.
У кого ще може виникати ПТСР?
- Якщо людина стала свідком насильства або смерті іншої людини. Наприклад, коли маму ґвалтували на очах у дітей, або ракета зруйнувала дім, і загинули близькі люди.
- Внаслідок ДТП — коли людина знаходилася безпосередньо в машині або стала свідком аварії.
- Внаслідок стихійного природного лиха — наприклад, землетрусу.
Тобто ПТСР може стати наслідком обставин, коли є загроза життю конкретної людини або коли вона стає свідком загрози життю інших людей або їхньої смерті. І ключовим тут є слово МОЖЕ. Може, але не обов'язково буде. Як показує статистика, ПТСР виникає у меншої кількості людей, що пережили травматичний стрес.
На те, виникне ПТСР чи ні, впливають три групи факторів:
- Сама людина та її особистість — наскільки вона стійка до стресу
Здатність усвідомити та проговорити те, що з нею відбулося — взагалі наскільки вона має навичку саморефлексії
Минулий досвід — чи були у неї психотравмуючі події у минулому і чи був досвід подолання травм? Якщо цей успішний досвід подолання травм був, то ризик появи ПТСР зменшується
- Зовнішні чинники
Підтримка друзів та рідних
Характер навколишнього оточення, соціуму — коли чужі люди в держустановах, наприклад, в лікарнях, як вони реагують на тебе, що вони тобі кажуть? Це все впливає на те, буде у людини ПТСР чи ні
- Підготовленість, сенси та мотивація
Наскільки потужна підготовка та потужна внутрішня мотивація у людини
Якщо людина не підготовлена, якщо в неї не напрацьовані автоматичні реакції під час бою, то вірогідність ПТСР набагато вища, ніж у людини, яка тренувалася і підготовлена. Саме тому серед цивільних ПТСР діагностують частіше, ніж серед військових, адже військових тренують та готують діяти в умовах, небезпечних для життя.
Отже, правда така, що ПТСР може виникати як у військових, так і у цивільних людей. І хоча ветерани були першими, кому офіційно поставили цей діагноз (це були ветерани в'єтнамської війни, і діагноз вперше поставлений у 1980 році), ПТСР може розвиватися у будь-кого, включаючи дітей, якщо вони пережили серйозну загрозу для життя або здоров'я.
МІФ №2: йому треба піти прокапатися, полікуватися.
Діагноз ПТСР може поставити лише психіатр. Психологи, звичайно ж, знають симптоми ПТСР і мають скерувати клієнта до лікаря в разі підозри. Людина не може встановити діагноз сама собі, і, тим паче цього не повинні робити сторонні люди тільки на підставі того, що “підозрюваний” має досвід бойових дій. В інтернеті можна знайти тестування для встановлення ПТСР, але вони потрібні для того, щоб, отримавши високу ймовірність, звернутися до лікаря. Бо симптоми ПТСР дуже легко сплутати, наприклад, із симптомами черепно-мозкової травми та інших розладів.
Щоб встановити діагноз ПТСР, симптоми мають відповідати таким критеріям:
- Особа пережила травматичну подію, стала її свідком або дізналася, що така подія сталася з її близьким родичем або другом
- Симптоми тривають протягом 1 місяця і більше.
- Травматична подія постійно переживається через небажані тривожні спогади, кошмари, флешбеки, емоційний стрес або фізичні реакції після нагадувань про подію.
- Особа уникає подразників, пов’язаних із травмою, зокрема думок і нагадувань про подію.
- Особа має негативні думки чи почуття, які виникли або погіршилися після травми.
Основним методом лікування ПТСР є психотерапія.
Психотерапією займаються психотерапевти, яких дуже часто плутають із психологами, але це — інша професія. Психолог — це фахівець, що займається вивченням поведінки та психіки, допомагає з порадами й підтримкою без лікування. Психотерапевт — це спеціаліст (часто з медичною або психологічною освітою), який проводить психотерапію для глибшого лікування психологічних проблем. Найкраще у лікуванні ПТСР показали себе такі методи психотерапії як КПТ (когнітивно-поведінкова терапія) і EMDR.
При ПТСР когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) допомагає людині поступово зменшити страх і тривогу, пов’язані з травматичними спогадами. Терапевт навчає технік, які допомагають справлятися з тригерами, униканням і нав’язливими спогадами.
EMDR - (Eye Movement Desensitization and Reprocessing, українською — десенсибілізація та репроцесінг рухами очей). Це метод психотерапії, що допомагає людині "переробити" травматичні спогади за допомогою спеціальних рухів очей або інших двосторонніх стимуляцій, знижуючи емоційний біль, пов’язаний із цими спогадами.
Психотерапія може бути груповою або індивідуальною, але зустрічі повинні бути регулярними, раз на тиждень.
МІФ №3: ПТСР з людиною на все життя, це невиліковне
Правда є такою, що ПТСР успішно лікується за допомогою психотерапії.
Спеціалісти говорять про щонайменше 15 зустрічей протягом 15 тижнів, і цього терміну буває достатньо, щоб одужати. Але психотерапія — дуже індивідуальний процес, і тому неможливо передбачити точно, скільки знадобиться сесій конкретній людині. Втім, мова йде не про роки, а про тижні та місяці лікування.
Психотерапевт працює зі спогадами. Завдання психотерапії у випадку ПТСР — допомогти людині опрацювати свої травматичні болючі спогади, і вкласти їх на полички своєї пам'яті так, щоб вони більше не поверталися у вигляді флешбеків, ніби травматична подія повторюється знову і знову.
Що стосується ліків, то їх можуть призначати для полегшення симптомів (наприклад, головні болі, проблеми зі сном). Ліки призначають, коли ПТСР супроводжується іншими розладами, такими як депресія, або коли є поранення, контузії, черепно-мозкові травми.
Звичайно, військові повертаються із зони бойових дій дуже втомленими, виснаженими, мають багато проблем зі здоров'ям, не рахуючи поранень. Дуже часто люди мають контузії та мікроконтузії. Організм потребує відновлення, відпочинку, лікування. Але втома не робить людей монстрами. Чому військові та ветерани взагалі мають доводити, що вони гідні бути частиною суспільства? Військовим не завжди потрібні ліки, але завжди потрібні наша повага і нормальне людське ставлення.
МІФ №4: люди з ПТСР агресивні та неадекватні, вони є небезпечними для оточуючих.
Уявіть, що ви — лікар, який їздив, скажімо, до Африки, де люди потерпали від укусів отруйних комах, і була небезпека, що ці комахи перекочують до Європи.
Ви їхали туди з усвідомленням важливості своєї місії — рятувати життя людей та не допустити нових смертей у себе дома. Ви втратили кількох своїх колег — на ваших очах вони помирали від отрути, але ви залишилися живі й повернулися додому, перемігши комах, надавши допомогу багатьом людям. Ви набули нових навичок, колосальний досвід, і маєте очікування, що вас візьмуть на роботу до хорошої лікарні в Києві. Ви здорові, повні сил і енергії, вмотивовані працювати на благо батьківщини й надалі.
Але натомість ви чуєте — ти, канєшна, молодець, але це було твоє рішення їхати туди, ми тебе туди не посилали. І ти підозріло якось виглядаєш — здається, ти теж отруївся. Тобі треба полікуватися, відпочити.
Що ви будете відчувати?
Несправедливість, біль відторгнення, обурення — як же так?! Роздратування, образу від знецінення.
Це нормальна реакція психічно здорової людини.
Ще один міф: ветерани всі бухають. Правда? Пройдіться вулицями свого міста, і поспостерігайте, скільки людей є п'яними, скільки сидять в різних закладах та вживають алкоголь. Вони всі є ветеранами, військовими? Проблема вживання алкоголю в армії — така сама, як і в іншій організації, соціальній структурі. Скрізь є люди, які мають проблеми з алкоголем, і скрізь є люди, які стають агресивними в результаті цього.
Правда така, що люди з ПТСР частіше є, навпаки, тихими, мовчазними, похмурими і замкненими в собі. Поширена думка, що люди з ПТСР небезпечні для оточуючих, є помилковою. Більшість людей, які потерпають від посттравматичного стресового розладу після травмування, не хочуть завдати шкоди ані собі, ані комусь іншому. Ні психоз, ні агресія не є характерними симптомами ПТСР. До основних симптомів належать: нав'язливі думки, кошмари, безсоння, відчуття провини, ізоляція, розчарування та інші.
І дуже велику роль в проявленні та поглибленні цих симптомів грає соціальна підтримка або її відсутність. Коли ветерана відторгає суспільство, шарахається від нього, ніби він прокажений, демонструє зневагу — це поглиблює травму. І, навпаки, підтримка рідних, друзів, людей, яких ветеран зустрічає в лікарнях, соцзахисті, на роботі й тд. — допомагає зцілитися.
У другій частині статті ми поговоримо про різницю між ПТСР, розладом адаптації, бойовим стресом, травматичним стресом та гострою реакцією на стрес.
Психолог, лайф-коуч, консультант з розвитку та освіти дітей. Мама 5 дітей та дружина ветерана.
