Що роботодавець повинен знати про ПТСР. Частина друга.

Це друга частина статті. Першу частину можна читати тут.

Стрес, травма та травматичний стрес

Щоб розібратися, що насправді відбувається з психікою військових на полі бою, і до чого тут ПТСР, нам потрібно знати, що таке стрес, травма, травматичний стрес. 

Стрес — дуже відоме слово, ми його весь час чуємо в різних контекстах. Слово stress означає напругу, натиск, тиск. Ганс Сельє, який все життя присвятив вивченню стресу, визначив його як стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності у складних умовах.

В сучасному розумінні стрес — дуже широке поняття.

Певні задачі, виклики, проблеми мобілізують нас на активну діяльність, на пошук рішення, і в цілому це є нормальним, хорошим і потрібним механізмом для людської психіки та для нашого організму.

Потім організм приходить в норму, розслабляється і має можливість відновитися.

Чому такі різні речі називаються одним словом — стрес?

Тому що в ситуаціях, що вимагають значних фізичних, розумових, емоційних зусиль, включається абсолютно однаковий механізм стресу як неспецифічна реакція. Ті самі гормони починають виділятися. Так само реагує нервова система, серцево-судинна система, м'язова система. Незалежно від того, чи ми займаємося спортом, чи складаємо іспит, чи тікаємо від дикого звіра.

Реакція нашого тіла на стрес розгортається поступово. Спочатку відбувається щось, що ми сприймаємо як потенційну небезпеку або виклик, і мозок запускає ланцюгову реакцію гормонів. Робиться все необхідне, щоб активізувати наш організм, вивести вперед ті системи, які допомагають нам бігти, боротися, виживати, і відключити ті системи, які зараз є непотрібними. Відбуваються фізіологічні зміни: прискорення серцебиття, підвищення тиску, виділення глюкози для активізації м'язів.

Треба відзначити, що одну й ту саму подію різні люди можуть сприймати зовсім по-різному, залежно від свого досвіду, характеру. емоційного та фізичного стану і тд. Тобто, одна й та сама подія для однієї людини буде стресовою, а для іншої — ні.

Після того як загроза зникає, або проблема, задача вирішується, наш організм повертається до норми або пристосовується до нових умов (адаптується).

Але, якщо проблема триває довгий час, якщо нам постійно треба бути в режимі мобілізації, наш організм починає виснажуватись. Тоді ми говоримо про негативний вплив стресу на наш організм, здоров'я, психіку. Такий стан називається дистресом. Це сильний довготривалий стрес, який виснажує наш організм. Він виникає, коли навантаження перевищує наші ресурси, наші можливості, і є довгим у часі. 

Зрозуміло, що війна та її наслідки є величезним фактором дистресу для людей, що живуть в умовах постійної небезпеки, обстрілів, повітряних тривог, є вимушеними біженцями, чекають своїх рідних, які воюють на передовій, або потрапили в полон, отримали поранення.

Не кожна стресова ситуація призводить до травмування. Якщо людина має ресурси, щоб справлятися з викликами, перенапруженням, якщо стресова ситуація не несла прямої загрози життю і не супроводжувалася втратою контролю на довгий час, то найімовірніше, ця подія не буде травматичною.

Американська психологічна асоціація визначає травму як емоційну відповідь на жахливу подію, таку як ДТП, напад, природна катастрофа, смерть близької людини тощо.

Психологічна травма може виникнути через будь-яку подію, яку людина сприймає як страшну, стресову, неприємну та небезпечну, коли людина відчуває втрату контролю, загрозу, коли є відчуття, що вона не здатна впоратися з цією подією, з цією проблемою.

Кожен із нас тою чи іншою мірою є травмованим, і це може впливати на якість життя. Але психологічні травми не заважають нам створювати сім'ї, бути успішними в професії чи  в інших сферах. Наявність травми не робить нас монстрами. Ми не досконалі люди, але ми можемо з цим жити.

Одна й та сама подія може виявитися травмуючою для однієї людини, а для іншої  — незначною проблемою, яку вона легко вирішить. Дуже багато залежить не тільки від зовнішніх чинників, а й від самої людини, її особистості, ресурсів, досвіду, підтримки, яку вона має від інших людей. 

Що ж відбувається в результаті травмуючої дії стресу? 

Людина або знаходить сили, щоб адаптуватися та справитися з нею, або не справляється, і тоді ми говоримо про стрес-асоційовані розлади. 

Стрес-асоційовані розлади – це група психічних розладів, у яких стрес є основним чинником виникнення і розвитку. 

До стрес-асоційованих розладів відносяться (знайдіть знайомі):

• Гостра реакція на стрес
• Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)
• Розлад адаптації

Вони можуть супроводжуватися супутніми розладами: ускладнена реакція горя (внаслідок втрати близької людини або чогось цінного), важливого, тривожний розлад, депресія.

В усіх на слуху термін ПТСР. Він дещо демонізований, дуже розпіарений, але я також хочу показати, що є інші стрес-асоційовані розлади. І вони також з нами трапляються. Просто ми про них менше знаємо, тому що нам про них просто не розповідають. 

Тому трішки більше розкажу про розлад адаптації. Його причини — це будь-що, що вибило людину зі звичного життя. Це можуть бути і конфлікти, і зрада, проблема в стосунках, це може бути смерть близьких, втрата роботи, фінансові проблеми. Насильство, неприйняття в колективі, булінг, відторгнення в соціумі.

Звичайно, і війна може стати причиною розладу адаптації. Людина не здатна пристосуватися до нової ситуації. Не розуміє, що відбувається. Не знає, як і що треба змінити у своєму житті, щоб в новій ситуації почуватися більш комфортно.

Людина в такому стані відчуває себе безсилою, безпорадною, невпевненою, може бути емоційно неврівноваженою, дратівливою, пригніченою, тривожною. Можуть бути фізичні прояви, такі як нудота, біль у животі, важкість у грудях. 

В самій назві "розлад адаптації" схована і проблема, і ключ до її вирішення. Проблема вирішується, коли людина знаходить ресурси, нові опори: зовнішні  — у вигляді підтримки інших людей,  та внутрішні — свої власні. Для того щоб адаптуватися до нових умов життя, людина має їх усвідомити і прийняти, зрозуміти, що світ змінився, що так, як було раніше, вже ніколи не буде, і потрібно продовжувати жити в цих нових обставинах.

Якщо в людини є підтримка рідних, друзів або інших людей, їй легше буде справитися. Вона не відчуває себе покинутою, самотньою, коли у неї є можливість з кимось поговорити, виговоритися, отримати підтримку, адаптуватися. 

В цілому, щоб справитися зі стрес-асоційованими розладами, людині потрібна підтримка соціуму. Вона грає одну з ключових ролей у тому, покращиться чи погіршиться стан людини. Це стосується і ПТСР.

Про розлад адаптації мало говорять, тому ми погано його розуміємо. Коли я зараз згадала про нього, у вас, ймовірно, не виникло страху — здається, що це щось не надто серйозне. А от “ПТСР” звучить страшно, бо про нього вже багато розповідали і наголошували, наскільки це складний стан. Але ми вже знаємо, що ПТСР з'являється у 12-20% військових.

Якщо не у всіх військових є ПТСР, то що з ними відбувається насправді?

Коли військовий потрапляє в зону бойових дій і його життю загрожує небезпека під час бою або обстрілів, його організм опиняється в стані бойового стресу. Бойовий стрес — це різновид травматичного стресу або гострої реакції на стрес, коли організм переходить в особливий режим роботи в умовах загрози життю.

Це та сама реакція на стрес, про яку ми говорили на початку, коли організм мобілізується, щоб вижити:

• Прискорюється дихання

• Ми по-іншому сприймаємо зором інформацію

• Ми по-іншому чуємо

• Підвищується рівень глюкози

• Скорочуються м'язи, щоб ми були готові бігти, готові боротися, готові воювати

Дуже важливо розуміти, що мозок переключається на більш “тваринний” режим роботи. Наш мозок умовно складається з трьох частин: неокортекс — найрозумніша наша частина, яка відповідає за нашу свідомість, раціональне мислення, інтелект. Ми приймаємо рішення, мислимо логічно і раціонально завдяки тому, що у нас є неокортекс. 

Лімбічна система  — відповідає за почуття та емоції. 

Рептильний мозок - “тваринна частина”, яка відповідає за інстинкти та виживання.

Так от, в стані стресу неокортекс відключається. І наш мозок починає керуватися лімбічною системою і рептильним мозком. Тому в стані стресу ми не здатні приймати раціональні рішення та логічно мислити. У стані стресу наш мозок починає діяти автоматично. Тобто всі ті реакції, які у нас є відпрацьованими на рівні звички, на рівні автоматичних реакцій — отак ми і будемо діяти.

Тому дуже важливо, тренувати людину, до автоматизму доводити її навички, звички, її рухи, дії для того, щоб на рівні автоматичних дій вона діяла правильно. І саме тому, коли людина є підготовлена, вона краще діє в умовах стресу, ніж та людина, яка ніколи до цього не готувалася.

Після того як відбувається реакція мозку і лімбічна частина бере керівництво на себе, у нас відбувається низка гормональних реакцій. Ланцюжок реакцій йде від мозку і до всіх наших гормональних органів, і система перебудовується так, щоб ми могли вижити.

Виділяються такі гормони, як: адреналін, норадреналін, кортизол, який часто називають гормоном стресу. Але насправді кортизол є гормоном руху, гормоном енергії, гормоном, який дає нам можливість активно діяти. У здорової людини в нормальних умовах кортизол завжди виділяється зранку. Він допомагає нам легко прокидатися. Найвища концентрація кортизолу в нормі у нас має бути в ранішні години і до вечора має знижуватися вже до мінімальних показників. І знову, на наступний день, зранку кортизол підійматися дуже високо і допомагає нам прокинутися і активно почати новий день. Але під час стресу кортизол у нас підійматися вгору незалежно від того, яка це година дня чи ночі. 

Все тіло перебудовується таким чином, що виділяється також багато глюкози, щоб м'язи могли рухатися, щоб у нас було багато енергії.

Один із механізмів реакції на стрес — це так званий тунельний зір: людина помічає лише окремі деталі, які важливі для виживання тут і зараз. Через вплив норадреналіну ці моменти можуть закарбуватися в пам’яті як дуже яскраві спогади.  Якщо цей досвід був травматичним, і не був опрацьований, тоді з'являються ті самі “знамениті” флешбеки. Саме тому так важливо проговорювати свій досвід.

В стані бойового стресу людина починає діяти на рівні автоматичних реакцій і не може в цей час раціонально мислити і аналізувати. Організм мобілізується для вирішення конкретної задачі. Відомо про такі базові стресові реакції, про які знають всі:

• Агресія

• Ступор 

• Паніка та надмірний страх

Всі ці реакції є природними, нормальними. Людина не може їх контролювати раціонально, це відбувається на рівні автоматичних тваринних реакцій. 

З тілом в цей час може відбуватися таке:

• Тремтіння рук

• Зміна тиску

• Спазм судин

• Дуже часто кров відливає від шкіри і шкіра стає блідою (тому, що організм готується до потенційного поранення і таким чином допомагає зберегти кров, щоб не було сильної кровотечі)

• Спазм судин

• Позиви до дефекації (організм намагається звільнитися від зайвих токсинів, тому що може бути поранення)

• Спонтанне сечовипускання

• Інше зорове сприйняття, так званий тунельний зір

Про бойовий стрес та його наслідки пише американський військовий журналіст, який досліджував бойовий стрес, Адам Лінехан. Він пише про те, що навіть в менш екстремальних умовах нами можуть опанувати деструктивні емоції.

“Відвага не значить відсутність страху. Відвага — це перш за все здатність його контролювати або заміщати його чимось іншим: гнівом, милосердям, зосередженістю, самопожертвою. Цю здатність солдата можна розвинути, якщо він буде усвідомлювати, як функціонують його мозок і тіло в умовах екстремального стресу.”

Страх у бою — нормальна реакція. Коли боєць вміє розпізнати свій страх, контролювати його, коли бойовий стрес сприймається як необхідна частина роботи солдата, вдосконалення його навичок — це зберігає життя, дозволяє залишатися при здоровому глузді та запобігти розвитку ПТСР надалі. Підготовлений боєць приймає свої стресові реакції, враховує їх, допомагає собі керувати ними. 

Військові кажуть про так званий деструктивний та конструктивний (експертний, тренований) стрес. Коли солдат підготовлений, він знає, як конструктивно та ефективно діяти під час бою, і стан бойового стресу допомагає зберегти життя. Деструктивний стрес — це стан розгубленості, паніки, ступору, коли солдат може нашкодити не лише собі, а й іншим. Саме тому такою важливою є підготовка.

Стан бойового стресу є нормальною реакцією на ненормальні події.

Більшість військових за допомогою ресурсів власної психіки та зовнішніх факторів здатні відновлюватися після бою, приходити до нормального стану. І саме час — той фактор, який показує нам, в якому стані знаходиться людина, чи відновлюється її психіка.

Отже, ми класифікуємо стресові стани за часом таким чином:

Гостра стресова реакція — від 1 хвилини після стресової події до 3 діб. Якщо за цей час симптоми зменшуються і зникають, можна казати, що людина прийшла до нормального стану. Якщо симптоми не зникають, ми кажемо про 

Гострий стрес учасника бойових дій — строком до 4 діб. Якщо симптоми не зникають, а тільки посилюються, чи виникають нові, це свідчить про 

Гострий стресовий розлад —  який триває від 2 днів до 1 місяця.

Більшість людей за цей час адаптується до нових умов, пропрацьовують і проживають свої спогади, симптоми гострого стресу зменшуються і зникають.

Гостра форма ПТСР — може бути діагностована через 1 місяць, тривати від 1 до 3 місяців, якщо людина не виходить зі стану стресового розладу більше одного місяця, якщо вона не справилась, не адаптувалася, не пристосувалася, не пропрацювала свій досвід. У неї проявляються симптоми ПТСР. При належному лікуванні за цей час можна одужати.

Хронічна форма ПТСР — якщо гостра форма триває довше 3 місяців

ПТСР із відстроченим проявом — коли симптоми проявляються через 6 місяців після травми або пізніше

Дуже важливо розуміти, що одна стадія не обов'язково переходить в іншу.

Все може зупинитися на гострій стресовій реакції і людина адаптується, пристосується переживши цей досвід, подолає його наслідки, відновить нормальний стан і симптоми травми будуть поступово згасати.

І так  — на кожному етапі. Тобто не кожен військовий, який перебуває в зоні бойових дій і переживає бойовий стрес, обов’язково отримає гостру форму ПТСР. Серед тих, хто отримав гостру форму ПТСР більшість одужає і повернеться до нормального стану, і ПТСР не перейде в хронічну форму.

Це залежатиме від кількох чинників: 

• самої людини, 
• її досвіду та 
• підтримки оточення. 

Якщо людина свій травматичний досвід усвідомлює, проживає, переосмислює — це допомагає подолати травму і запобігти ПТСР. \

Отже, стан бойового стресу — нормальна захисна реакція нашого організму на небезпечні умови, яка допомагає вижити та ефективно діяти в ненормальних умовах.

Після того як військовий повертається до тилу, до більш спокійних і безпечних умов, його психіка і тіло поступово повертаються до мирного режиму. І від того, які люди оточують ветерана, як ставляться до нього у сім'ї, держустановах, лікарнях, на роботі — цей процес протікає більш або менш успішно. Ще одна важлива складова — мати можливість опрацювати, усвідомити пережите. А для цього потрібна тиша, час, можливість побути наодинці, подумати. Хорошою є навичка вести щоденник, щоб записувати свої думки. Саме тому для ветерана перші пів року після повернення з фронту так важливо мати свій особистий простір для “нічогонероблення”, щоб мати можливість “перетравити” свої спогади, свій досвід — тому що під час бойових дій цієї можливості не було.

Якого особливого підходу чи ставлення потребують військові та ветерани? 

Я думаю, вам не раз потрапляли статті на тему “чого не можна казати військовому” або якісь правила поводження, на кшталт “не підходьте зі спини, бо вб'є”.

Я поговорила із кількома друзями та своїм чоловіком — і всі вони кажуть майже одне — вони просто хочуть відчувати себе звичайною людиною, а не фріком, марсіанином, з яким невідомо, як поводитися, моральним уродом чи схибленим, то якого потрібен спеціальний підхід. Вони хочуть нормального людського ставлення та поваги.

І насправді якщо ви подивитеся рекомендації, як поводити себе із людиною, що пережила бойовий досвід, то побачите, що немає ніяких “спеціальних” рекомендацій. Є потреба поваги до особистих кордонів, поваги до людини як  особистості. Власне, в цьому і весь секрет.

Коли ви берете на роботу військового, маєте бути готовими, що ці люди мають гідність і повагу до себе та вимагають поваги від оточуючих. Якщо в корпоративній культурі вашої організації відсутня звичайна людська повага до співробітників - краще не майте справи з військовими. І, навпаки, якщо ви хочете підростити повагу у своїй організації — військові допоможуть вам у цьому.

Мій чоловік, ветеран тоді ще АТО, у 2016 році після демобілізації, отримав пропозицію про роботу, треба було запустити виробництво з нуля. До війни він мав серйозний досвід управління складним промисловим підприємством, і нова робота виглядала цікавою та посильною.

На співбесіді все виглядало добре: його досвід викликав у роботодавця захоплення. Залишалося лише домовитися про оплату та дату старту. Але вже на другій зустрічі тон змінився. Замість обговорення технічних речей несподівано виплило питання: "А як у тебе з посттравматичним синдромом?"

Не було щирої зацікавленості. Була недовіра. Підозра. Очікування, що перед потенційним роботодавцем —  людина "зламана", нестабільна, небезпечна.

І от в якийсь момент прозвучала фраза:"моральна потворність". Мені дуже прикро, що потенційні роботодавці бачать у ветеранах моральних потвор тільки на підставі того, що ці люди мають бойовий досвід

Мій чоловік не потребував лікування. У нього не було жодного симптому ПТСР. Він не тікав від реальності. Він  поводив себе як доросла, відповідальна, стійка людина, яка пройшла війну, не втратила гідності й хоче повернутися до праці. Але суспільство було не готове прийняти його.

Суспільство часто і зараз не готове прийняти сильних духом, загартованих людей, які ставлять незручні питання.  Людей, які не сприймають фальші, дріб’язковості, токсичного керівництва.

Ці люди не зламані, але — так, вони змінилися. І за ці зміни заплачено дуже дорогу ціну. Це нове бачення світу   неможливо “полікувати” та “прокапати”, щоб знову стати схожими на “нормальних людей”. Ці люди — інші, і світ їм потрібний інший: чесний, людяний, без лукавства.

Я не ідеалізую військових — серед них так само вистачає покидьків, як і серед інших зрізів суспільства. 

Але, проживши травму і подолавши її наслідки, людина отримує можливість Посттравматичного зростання. Вам розказали про ПТСР, але забули розказати про ПТЗ. 

Посттравматичне зростання — потужна трансформація особистості, в житті якої відбувається переоцінка цінностей, новий погляд на життя. Ці люди мають потужний потенціал, який має бути прийнятий суспільством, а не відкинутий у зневазі. 

\

Майбутнє — за ними. І якщо ви хочете будувати щось справжнє, краще навчіться не “проводити роботу з ними”, а “працювати в команді разом із ними”. У відкритому і чесному партнерстві, діалозі.

Ветерани не повинні доводити, що є  нормальними людьми, гідними працювати у вашій організації. Вони уже все довели. Тепер ваша черга.