У попередній статті ми обговорили, що таке інклюзивність і чому вона важлива. Сьогодні ми поглибимося в цю тему, щоб зрозуміти різницю між інклюзивністю та різноманіттям, а також дізнатися, як інклюзивність може бути втілена на практиці в контексті працевлаштування.
Слова “інклюзивність” та “різноманіття” часто йдуть разом і тому складається думка що вони є синонімами. Проте це не так. У чому ж різниця?
Різноманіття — це наша ознака, те чим ми відрізняємося один від одного: стать, вік, етнічність, фізичні можливості, етнічність, статус ветерана, гендер, сімейний стан, сексуальна орієнтація, стан здоров’я, та інші видимі й невидимі ознаки. Різноманіття — це те, звідки ми походимо. А інклюзивність — це підтримка та залучення людей з різним походженням до усіх соціальних активностей через створення середовища, політик та практик, котрі поважають і цінують унікальні особливості, досвід та внесок кожної людини. Тобто різноманіття це відповідь на питання “Хто?”, а інклюзивність — на питання “Як?”.
Хоча інклюзивність та різноманіття схожі терміни, ці поняття не є взаємозамінними. Компанія може бути різноманітною, але не інклюзивною. Наприклад, ви наймаєте на роботу людей з інвалідністю чи батька/матір, котрі самі виховують дитину, і при цьому не створюєте умов, у яких ці працівники почуватимуться комфортно — робоче місце, що враховує особливі потреби працівника з інвалідністю, чи гнучкий графік роботи.
Що ж інклюзія означає на практиці? Наприклад, якщо працедавець говорить, що він дотримується принципів інклюзії, то всі суспільні групи та спільноти (різного віку, статі, переконань тощо) розуміють: тут їх не будуть дискримінувати через ці ознаки, а оцінюватимуть лише за компетенціями та професіоналізмом. Або коли якийсь заклад зі сфери послуг заявляє, що він інклюзивний, для всіх людей це слугує сигналом: «мені тут будуть раді і я почуватимусь комфортно, адже мої потреби враховують».
Ще однією складовою DEI-концепції (від diversity, equity and inclusion, тобто різноманітність, рівність та інклюзивність) — є рівність. Стосовно концепції рівності вирує багато дискусій. Дехто каже, що люди апріорі не можуть бути рівними, бо вже народжуються різними за набором характеристик, статтю, кольором шкіри тощо. У цьому і полягає різноманіття. Але воно не має стати на перешкоді розвитку потенціалу та якісному життю людини. Тож під рівністю мається на увазі те, що у кожної людини мають бути забезпечені рівні права і можливості в реалізації цих прав: навчатися, працювати, відпочивати, вступати в шлюб (якщо вона того хоче) тощо. Наприклад, внутрішньо переміщені особи, які через військові дії були вимушені покинути свої домівки, досі відчувають нерівність — зокрема труднощі із розв'язанням житлових питань. Часто такі люди стикаються з дискримінацією з боку орендарів: ті, або відмовляються здавати житло, дізнавшись про їхній статус, або необґрунтовано завищують ціни тощо.
Орієнтуючись у царині різноманітності, справедливості та інклюзії, ми повинні розуміти та цінувати унікальний внесок кожної людини, сприяючи створенню середовища, де кожен може процвітати та відчувати себе цінним. Ця подорож потребує постійної самовідданості та колективної відповідальності справі побудови суспільства, яке справді охоплює та відзначає багатство людської різноманітності.
Про авторку • Наталія Волошина
Кар'єрна консультантка та коучиня, з 10+ роками досвіду у рекрутингу та управлінні персоналом. Віддана розбудові різноманітності та впровадженні інклюзивних процесів у командах. https://www.linkedin.com/in/vnataliia/